Рекомендації для батьків щодо спілкування з дошкільниками під час воєнного стану

 Менше демонструйте свою тривогу і занепокоєння. Пам’ятайте, що дитина наслідує батьків і цілком може «заразитися» дорослими тривогами. Тому намагайтеся подолати свої страхи і занепокоєння тим, що відбудеться в країні.

З’ясуйте,  що турбує вашу дитину і поділіться з нею своїми переживаннями (тими, які під силу зрозуміти дитині). Давайте дитині можливість виговоритися, адже озвучивши проблему, ви проаналізуєте і знайдете причину і розв’язання.

Обмежте перегляд телепередач і контролюйте, що дивиться ваша дитина. Дитина дошкільного віку не готова справитися з викликами протистоянь медіапростору і в цьому головний ризик впливу телебачення на дитину.

Застосовуйте принцип позитивного мислення. Концентруйте увагу дитини на щасливому і цікавому майбутньому.

Щоб істотно знизити тривожність дитини забезпечте її реальний успіх у будь-якій діяльності (догляд за кімнатними рослинами, домашніми тваринами і т.д.).

Творчість допоможе дитині виразити свої почуття на невербальному рівні. Це терапія малюванням, казкотерапія (дитина має відчути себе сильною), музикотерапія (заспокоює та подавляє негативні емоції), ігротерапія  (дитина переступає поріг страху, отримує і поразки і перемоги).

Знімайте нервове напруження за допомогою фізичних вправ. Відпочивайте сім’єю. Улаштовуйте прогулянки на свіжому повітрі.

Любіть свою дитину і говоріть їй про це, цікавтеся їпочуттями. Запевніть її, що ви завжди поруч і допоможете в кожній життєвій ситуації.

Стимулюйте вироблення «позитивних» гормонів організмом за допомогою продуктів харчування. Молоко, курага і банани поновлюють в організмі запаси калію, який першим вичерпується під час стресу. Шоколад посприяє виробленню серотоніну – «гормону щастя»

Як створити позитивний настрій дитині після пробудження.      

Важке ранкове пробудження найчастіше пов'язане з порушенням режиму дня. Якщо малюк не спав вдень, пізно влігся ввечері, так ще й заснув не відразу, от Вам і результат.

Коли Ви будите дитину зранку, не кричіть голосно, не стягуйте з неї ковдру. Пробудження повинне бути повільним і спокійним.

Увімкніть неяскраве світло, неголосну музику, погладьте малюка, покличте його тихенько на ім'я. Щоб день минув добре, нехай дитина, ще лежачи в ліжечку, зробить кілька вправ-потягувань. Відразу підхоплюватися з ліжка теж не потрібно, можна опустити ніжки й трошки посидіти, а вже потім переходити до активніших дій. Через декілька хвилин, коли дитина зовсім прокинулась, можна увімкнути неяскраве світло й музику зробити гучніше, зробити з дитиною зарядку. Тоді бадьорість і гарний настрій забезпечені Вам обом на весь день.

Як зробити так, щоб пробудження і засинання були легкими?

* Дотримуйтесь режиму дня.

* Не позбавляйте малюка денного сну.

* Перед сном грайте з дитиною в спокійні ігри.

* Співайте колискові.

* Ніколи не сваріть дитину перед сном.

* Дайте дитині м'яку іграшку.

* Не будіть дитину різко.

* Перехід від сну до пробудження повинен бути поступовим.

4 ідеї для проведення корисного дозвілля з дітьми:

Настільні ігри  неодмінно мають захопити вашу дитину. Їх варто обирати за віком. Лото, карти, пазли – будуть цікаві для дітей будь-якого віку.

• Заняття для розвитку  теж будуть доречні. До цієї категорії можна віднести розмальовки, ліплення з пластиліну. Звичайно ж, такий вид діяльності сприяє розвитку творчих здібностей. А ще можна запропонувати дитині виготовити фотоколаж сім’ї. На великому аркуші паперу можна намалювати велике дерево, на гілках якого приклеїти фотографії членів сім’ї. Таке заняття неодмінно сподобається вашій дитині.

• Хатні справи. Долучайте дітей до домашньої роботи – їм цікаво, а для вас неабияка допомога. Можна разом помити посуд, приготувати смачну страву або полити вазони. А ще можете разом з дитиною посадити якусь рослину в горщик та стежити за її ростом.

• Звичайне читання перетворіть у гру. Після прочитання казки або оповідання спробуйте разом з дитиною влаштувати за її мотивами домашній театр. Цікавим для дітей буде також театр тіней. Для цього необхідно встановити настільну лампу біля стіни і руками показувати фігури тварин.

Як побороти "вірус паніки" під час карантину

Сьогодні, на тлі спалаху коронавірусу та введення карантину, частина українців кинулася змітати з поличок продукти та медикаменти. Кілограми проданих круп, цукру та солі, рулонів туалетного паперу та масове скуповування засобів гігієни викликало штучний ажіотаж та створило нестачу товарів.

Чому люди піддаються паніці та як збрегти нерви і без стресу пережити карантин.

Як не піддатися немотивованій паніці, дивлячись на масове скуповування продуктів, медичних масок, рукавичок та антисептиків?

Найперше потрібно зрозуміти, чому виникає ось таке масове скуповування товарів. Ситуація з коронавірусом створила атмосферу невизначеності у нашому житті, що дорівнює небезпеці. Ми не можемо контролювати ситуацію, від того й виникає надмірна тривога. Мозок дає знати нам, що є проблема і він починає шукати шляхи її вирішення. Таким рішенням у нашому випадку є масове скуповування. А оскільки проблема вигадана, то ми повертаємося до тривожного стану. Відтак, запасаючись, ми так би мовити, відновлюємо контроль над тим, що відбувається довкола нас, а, відповідно, відновлюємо безпеку. Також у паніці ми здатні наслідувати інших, не усвідомлюючи цього. Наприклад, якщо корабель буде тонути, всі пасажири кинулися б рятуватись, а не стояли б осторонь і не аналізували ситуацію. Рятуватися від небезпеки – природно.

Тому, найперше, що може заспокоїти й застерегти від масового скуповування продуктів та засобів, це розуміння, як реагує наш мозок в цій ситуації.

З приводу великих запасів продуктів, я б виділила момент, що стосується голодоморів. Згідно наукових досліджень, на генетичному рівні ми все ж маємо схильність до накопичення продуктів, особливо в стресових станах. Причиною цьому – переживання нашою нацією не одного Голодомору. 

Потрібно усвідомити, що насправді великого дефіциту продуктів немає, а медичну маску можна пошити самому.

Що робити, якщо з кожним новим випадком захворювання на коронавірус у вас зростає страх захворіти і ви вишукуєте у себе симптоми небезпечного вірусу?

Заспокоєння починається з усвідомлення того, що саме я відчуваю. Якщо ми говоримо про страх, то – усвідомлення емоції страху. Свої відчуття добре проговорити з кимось, кому ви довіряєте і хто вас точно вислухає, або виписати на папері. Таким чином переживання осядуть. Ми шукаємо у собі симптоми, щоб завірити себе у тому, що ми здорові. Та думаю, тут все набагато глибше. Ми часто можемо на цьому не зупинятись.

Створіть собі "рятувальну валізку" – пропишіть, що ви можете зробити для своєї  самоізоляції, гігієни та психогігієни. Зокрема, те, що стосується психогігієни – виділіть собі лише 1-2 джерела якісних новин, приділіть час дихальним технікам, медитаціям та молитві. Виділіть із свого оточення не менше трьох людей, які вам могли б допомогти при потребі. Складіть план дій. Це дозволить зменшити тривогу. Зараз в інтернеті багато ресурсів. Якщо постійно у себе шукаєте симптоми – поставте за ціль робити це раз на день (не більше), переглядайте лише симптоми, визначені ВООЗ.

Як зробити перебування з дітьми під час карантину цікавішим в "чотирьох стінах"?

 Варіантів – безліч: книги, настільні ігри разом із сім'єю, малювання, онлайн-навчання, мультфільми. Важливо міксувати, креативити та вносити щодня щось новеньке у свій розпорядок. Тут дуже важливим є батьківське включення. Але не забуваємо турбуватися і про себе.

Неодмінно говоріть з дітьми про те, що відбувається, потрібно дбати про свою емоційну стабільність, адже діти теж дуже тривожаться. А спокійні батьки – спокійні діти. Крім того, на сторінці "Зберігайте спокій" у Facebook ви можете знайти цікаву інформацію, як справитись емоційно в цей непростий час. Зокрема, можна відшукати гарні терапевтичні казки, які можна прочитати разом з дітьми та обговорити їх, намалювати свої відчуття тощо. 

Чому деякі люди категорично не визнають небезпеку, яку несе вірус, або взагалі заперечують його існування?

Можливо, людина не довіряє інформаційному простору, не вважає за необхідне потурбуватися про власне здоров'я, а можливо це - типове уникнення. Психіка так захищається, бо людина почувається наляканою і не знає, як з цим впоратися, тому вирішує створити собі картинку, ніби ніякої небезпеки не існує.

Отже, не панікуйте та дотримуйтеся правил особистої гігієни. Будьте здорові!

Казка для дітей про коронавірус. Чому мені не можна до бабусі?

Як правильно дивитись телевізор?

1.  Дивитися телевізор в присутності дорослого, що дає можливість дорослому коментувати те, що відбувається на екрані, обговорювати з дитиною побачене.

2.  Сидіти біля екрану не більше 20 хвилин (для дітей 4-5 років) і не більше 30 хвилин (для дітей 6 років) на добу, на відстані 4-6 метрів від екрану, який встановлено на відстані 1-1,3 метра (при діагоналі телевізора  59-69 см).

3.  Обговорювати з дитиною програму передач (які передачі принесуть користь) і обвести їх олівчиком, щоб дитина сама могла дивитися, що вона вже бачила, а що ще залишилося.

4.  Дивитися телевізор, сидячі в кріслі, на дивані, а не за столом під час їжі.

5.  Більше проводьте часу зі своєю дитиною: гуляйте на вулиці, вигадуйте  різні ігри, зняття.

6.  Зробіть таємний вимикач, щоб дитина не включала телевізор на цілий

день, залишаючись одна вдома.

Правила користування комп’ютером.  

1.  Привчайте дитину правильно ставитися до комп’ютера: як до технічного  пристрою, за допомогою якого можливо отримати знання і навички,  а не як до засобу отримання емоцій.

2. Не дозволяйте дитині у віці 3-5 років грати в комп’ютерні ігри.

3. Розробляйте з дитиною правила роботи за комп’ютером: 20 хв. комп’ютера, 30 хв. заняття іншими видами діяльності.

4. Не дозволяйте дитині їсти і пити біля комп’ютера.

5. Не дозволяйте дитині грати в комп’ютерні ігри перед сном.

6. Домовляйтеся з дитиною виконувати ці правила.

7. Помічайте, коли дитина дотримується ваших вимог, обов’язково скажіть їй про свої почуття радості та задоволення. Таким чином закріпляється бажана поведінка.

8. Не використовуйте комп’ютер, як засіб для заохочення дитини.  Під час хвороби і вимушеного перебування вдома комп’ютер не повинен стати компенсацією.

9. Допомагайте дитині долати негативні емоції, які завжди присутні в житті кожної людини і які можуть підштовхнути дитину отримати полегшення за комп’ютерною грою.

10. Рекомендується перебувати за комп’ютером:

- дітям 6-річного віку 10-12 хв;

- 7 - 8 річного віку  15 хв;

-  9 – 12 річного – до 20 хв. не більше  4-х разів на тиждень;

пропонуємо подивитись разом із дитиною мультфільм про Настуню та комп’ютер. 

         Що потрібно робити для того, щоб дитина вчилася осмислено приймати рішення і відповідати за наслідки своїх дій?

Перш за все, ми повинні показувати дитині ті можливості, які є у нього в тій чи іншій ситуації, і давати йому право самому вибрати, що робити. При цьому обов'язково варто обговорювати з ним наслідки, до яких можуть привести його дії. Наприклад: "Ти хочеш розібрати машинку? Гаразд, вона твоя, ти можеш робити з нею, що хочеш, але тільки врахуй, що потім вона може не зібратися і ти опинишся без машинки. Вирішуй сам".

        У дитини обов'язково повинна бути область життя, де рішення приймає він сам і сам несе відповідальність за наслідки своїх дій. Наприклад, він сам може вирішувати, коли він буде забиратися або займатися (але ви повинні обумовити з ним крайній строк, що не пізніше якого йому треба це зробити), як розподілити на кілька днів смачний десерт, в якому одязі ходити вдома або куди піти гуляти. Звичайно, його вибір не завжди виявиться кращим, і часом він буде робити помилки. У таких випадках необхідно обговорити з ним, чому його дію призвело до плачевних результатів і як йому варто надходити в майбутньому. Інакше - якщо ми завжди будемо вирішувати за дитину і позбавимо його права на помилку – він не навчиться приймати осмислені рішення, а буде або підкорятися оточуючим, або діяти імпульсивно.

        Дуже корисно планувати потрібні справи разом з дитиною. Наприклад, якщо ми хочемо, щоб дитина вивчив вірш, не варто вимагати від нього, щоб він відклав усі свої справи і почав вчити його прямо зараз. Буде набагато краще, якщо ми запропонуємо: "Машенька, давай вирішимо, коли ми з тобою будемо вчити вірші". Тоді дитина сама буде прагнути виконати прийняте рішення, оскільки буде відчувати його як своє.

       Дитина вчиться самостійно приймати рішення не тільки в повсякденному житті, але і під час гри. Перш за все, це відноситься до сюжетно-рольових ігор і до ігор з правилами, як настільним (гри з фішками, карти, шашки, шахи, нарди), так і рухомим. Гра - це своєрідний простір вільних дій, де можна випробувати найрізноманітніші варіанти своєї поведінки. Тому чим частіше грає дитина в такі ігри, тим більше його досвід самостійних дій і тим легше йому буде вчитися діяти самостійно в реальному житті.

       Важливу роль в привчанні дитини бути самостійним грає і підтримання режиму дня. Звичка до певного режиму, що включає в себе всі основні справи дня, структурує життя малюка і дозволяє йому до кінця дошкільного віку почати вчитися планувати свій час. Якщо ж режим дня відсутня, то мамі або бабусі доводиться постійно витрачати сили на "організацію" дитини, постійно "стояти над ним" і вимагати, щоб він виконував ту чи іншу дію.

            Кожна дитина чогось боїться: злочинців,  які можуть увірватися в квартиру, собаки, води, не хоче спати без світла у своїй кімнаті. Її можуть тривожити різні «побутові звуки». Такі реакції нормальні. Якщо дитина здорова, більшість з цих страхів із часом минають.                                                          

            Слід зрозуміти, що страх, тривога, переляк – невід’ємний етап розвитку кожної людини. Страх має велике значення для нашого існування – це оборонний рефлекс людини. Тривога і страх різні емоційні стани. Страх – реакція мозку на реальну загрозу, а тривога виникає тоді, коли людина уявляє собі якусь загрозу. Дитина або відтворює реальні небезпечні ситуації, які вже дослідила, або створює власний світ тривог – він багатий на стільки, наскільки багата дитяча уява. У будинку діти найчастіше бояться стінних шаф, комор, антресолей, різних дверець у стінах, незвичайних маленьких вікон, картин, плям і тріщин. Страх провалитися в інший світ, метафорично представлений у «страшилках» і дитячих літературних творах, має під собою реальні підстави. У свідомості дитини світ видимий і спроектований на нього, як на екран, світ психічних подій, реальність та фантазія не завжди адекватно накладаються одна на одну. Вікова причина такої особливості – брак психічної саморегуляції, не сформованість механізмів самосвідомості, що не дозволяє впоратися з ситуацією. Батькам треба поважати і розуміти страхи дітей, допомагати їм уникати контакту з чинниками, що провокують страхи. У жодному випадку не слід сміятися з дітей, називати їх боягузами. Потрібно вчити дітей долати тривогу і страхи.

Як подолати дитячі страхи?

          Візуалізація. Визначити свій страх – означає зробити перший крок до його подолання. Намалювати-пройти півдороги. Малюючи, дитина вивільняє власний страх, конкретизує його, переносить у матеріальний світ. Намалюйте свій колишній страх. Так ви, по-перше, покажете, що боятися можуть усі, і в цьому немає нічого ганебного; по-друге, своїм прикладом дасте малюку зрозуміти, що страх можна перемогти. Потім запропонуйте дитині намалювати що-небудь, чого вона боялася, «коли була маленькою». Після цього можна перейти до нинішніх страхів. І тепер, коли в середині малюка більше не живе страх, ним можна маніпулювати: десь розмістити, щоб він більше не вибрався. Наприклад, домалювати навколо чудовиська клітку або трьохлітрову банку, чи ізолювати інакше, так як запропонує дитина. Коли страх буде замкнено, з ним можна вчинити по різному:

– знищити аркуш із зображенням, а значить-знищити і сам страх, наприклад, розірвати на дрібні шматочки і спалити. Якщо у малюка з’являться сумніви, краще запитайте у нього самого, який спосіб найдієвіший;

– зробити страх доброзичливішим. Розповісти, що чудовисько нещасне, тому в нього такий страшний вигляд. Можна згадати вигляд самого малюка, коли він плакав: з червоним носом і з червоними очима;

– поміркуйте разом із дитиною, чим страх може бути засмучений. Придумайте разом, що могло б порадувати страх, наприклад,домалювати йому торт, повітряні кульки або причепити бантик.

         Трансформація. «Найкраща зброя проти страху – сміх», – стверджує не тільки професор Люпин, персонаж  Гарі Поттера, але й психологи. Спробувати цей спосіб для боротьбі з дитячими страхами можете і ви. Щоб подолати власний страх, треба попросити дитину уявити в комічному вигляді те, чого вона боїться. Наприклад, одягти монстра у смішний одяг, поставити на ролики або розмалювати його в яскраві, радісні кольори. Перетворіть це у гру, заохочуючи фантазію малюка і підтримуючи його гарним настроєм. Так працюють не лише з вигаданими страхами, але і з реальними об’єктами: суворим учителем, прискіпливою сусідкою. Можна трансформувати ситуацію, перетворивши її зі страшної в успішну чи смішну і для більшої переконливості відтворити це у грі. Наприклад, озброївшись чарівною шваброю і ліхтариком-лазером, винищити «монстра темряви», чи  повторити сюжет страшного сну так, щоб дитина вийшла переможцем із ситуації. Якщо дитині важко повернутися до  травматичної ситуації, запропонуйте розіграти схожий, але не ідентичний сюжет за допомогою іграшок. Підійдіть до цього як до театрального дійства. Придумайте сюжет, розподіліть ролі, створіть разом декорації, виберіть або пошийте іграшки – діючих персонажів. 

            Ще один варіант можливої трансформації ситуації – показати її хорошу сторону. Так темрява, якої дуже  часто бояться діти, наповнена зірками і добрими, казковими чарами. Це – найкращий час для гри у схованки та перегляду діафільмів.

          Поступове зближення. Буває й так, що лише одна згадка про причину страху викликає у дитині паніку. Це трапляється тоді, коли малюк пережив травматичну ситуацію. Ще гірше, коли така ситуація повторювалася кілька разів і встигла закріпитися. Аби допомогти дитині  подолати подібні страхи, спочатку слід логічно пояснити подію і розповісти, що треба робити, щоб знову не потрапити в таку ситуацію.

            Радимо починати з предметів, побічно пов’язаних  із страхом. Так, дитині, яка постраждала від укусу собаки, можна показати мультик, тематично пов’язаний із цією твариною. Наприклад «Рукавичка», «Котик Гав», або «Бобік у гостях в Барбоса». Потім подарувати м’яку іграшку, а після того, якщо є можливість, і цуценя. Доглядаючи за маленькою, майже безпорадною істотою, дитина не тільки подолає свій страх перед собаками, але й отримає друга і захисника.

            Пам’ятайте, що на боротьбу зі страхом може піти від кількох хвилин до кількох тижнів або навіть місяців. Який би спосіб ви не обрали, успіх перемоги над дитячим страхом насамперед залежить від щирості, доброзичливості, з якою ви простягнули руку допомоги своєму маляті, і вашої готовності змінюватися, щоб допомогти дитині.

           Самооцінка — це оцінювання людиною самого себе, своїх можливостей, ставлення до себе. І складається таке ставлення, як мозаїка, з безлічі окремих шматочків.
           За допомогою самооцінки здійснюється саморегуляція поведінки особистості. Людина в процесі спілкування постійно звіряє себе з еталоном і в залежності від результатів перевірки, залишається задоволена, або незадоволена, собою. Це «внутрішній манометр» особистості, показники якого свідчать про те, як вона себе оцінює, наскільки задоволена собою.
          Дошкільний вік називають вершиною дитинства. Це особливий період в житті дитини. Саме в цей період у дитини з’являється інша логіка мислення. В дитячому садку вона здобуває не лише знання і вміння, але й певний соціальний статус. Змінюються інтереси, цінності, життєвий устрій дитини. З приходом дитини до дитячого садка відбувається перебудова всієї системи відносин дитини з дійсністю. В дитячому садку виникає нова структура відносин, система «дитина - дорослий» диференціюється:
          Дошкільний вік передбачає ігрову та навчальну діяльність. А навчальна діяльність починається з оцінювання. Діти, орієнтуючись на оцінку вихователя, вважають себе і своїх товаришів хорошими чи не дуже хорошими, наділяючи представників кожної групи певними якостями. Оцінка успішності, по суті, є оцінкою особистості в цілому і визначає соціальний статус дитини.
         У добре встигаючих дітей в основному формується завищена самооцінка. У невстигаючих і дуже слабких дітей систематичні невдачі та низькі оцінки знижують впевненість у собі. Їх самооцінка розвивається своєрідно. А.І.Ліпкіна, яка вивчала динаміку самооцінки дошкільників, виявила таку тенденцію: спочатку діти не погоджуються з позицією відстаючого, прагнуть зберегти високу самооцінку. Якщо їм запропонувати оцінити свою роботу, більшість з них оцінить її вищим балом, ніж вона заслуговує. При цьому вони орієнтуються не стільки на досягнуте, скільки на бажане: «Я ж не гірший за всіх, мене також можуть похвалити».
         У дітей із заниженою і низькою самооцінкою часто виникає почуття власної неповноцінності і навіть безнадійності. Стверджуючись в посильних для неї видах діяльності, дитина підтримує неадекватно завищену самооцінку компенсаторного характеру. Але навіть в тих випадках, коли діти компенсують свою низьку успішність успіхами в інших областях, почуття неповноцінності, прийняття позиції відстаючого ведуть до негативних наслідків.
         В процесі життя і взаємодії з оточуючими дитина засвоює значущі для неї точки зору інших людей і, присвоюючи їх, формує самосвідомість.
Великий вплив на формування самооцінки дитини має поведінка батьків: надмірна любов та увага можуть викликати патологічне самоспостереження та іпохондрію у дитини; вседозволеність, надмірна турботливість має безпосереднє відношення до виникнення неврозів у дітей.
       Ставлення до дитини, що складається у батьків, формує розвиток власного образу Я і ставлення до себе. Свій образ і відношення батьки транслюють дитині або в прямій словесній формі, або в опосередкованій формі — прикладом своєї поведінки. Це вони роблять або свідомо, з виховною метою, або неусвідомлено.
       Образ і самооцінка, навіювані дитині, можуть бути позитивними (дитині говориться, що вона добра, відповідальна, розумна, здібна тощо) та негативними (черства, нездібна, зла тощо). Часто батьки вдаються ще до одного різновиду навіювання — містифікації. Містифікація — це навіювання батьками того, що їм необхідно, у що вони вірять. Одна з форм містифікації — приписування, які можуть бути позитивними і негативними.
Звичайно, негативні судження батьків про своїх дітей можуть мати під собою реальний грунт в поведінці або рисах дитини, однак, транслюючись в її свідомості, у вигляді називання речей своїми іменами, батьківських вироків, ці батьківські оцінки починають визначати самосвідомість дитини зсередини. Дитина або погоджується з цією думкою свідомо чи неусвідомлено, або розпочинає боротьбу проти неї.
         Прийнятлива, уважна, любляча поведінка батьків у стосунках з дитиною породжує позитивне самосприйняття; несприйнятлива, неповажна, байдужа поведінка веде до несприйняття самого себе, переживання своєї малоцінності і непотрібності.
         В результаті у дитини формуються певні установки як до себе, так і до інших людей. Умови виховання приводять до формування в її самосвідомості однієї з чотирьох установок:
- я хороший — ти поганий;
- я хороший — ти хороший;
- я поганий — ти поганий;
- я поганий — ти хороший.
        Існує думка про те, що вже первинно самовідношення передбачає діалогізм — ставлення до себе і його будова не може бути зрозумілою без ставлення до іншого.
Батькам важливо зайняти правильну позицію по відношенню до успіхів та невдач дитини. Якщо дитина невпевнена в своїх силах та можливостях, важливо підбадьорити її, запевнити, що при докладанні певних зусиль вона ліквідує свій неуспіх. А коли з’являються перші перемоги, слід обов’язково їх відмітити. Якщо дитина самовпевнена, хвалькувата, необхідно позитивно оцінювати її успіхи, відмітити і недоліки.
        Батькам не потрібно пов’язувати окремий вчинок з загальною оцінкою особистості дитини. Наприклад, якщо дитина сказала неправду, не можна говорити, що вона брехлива. Негативні вислови батьків про своїх дітей закріплюються в свідомості і трансформують самооцінку. Тому роль сімейного виховання дуже важлива у формуванні самооцінки. Адже уявлення про себе складається задовго до того, як дитина прийшла до дитячого садка.
        Значна залежність самооцінки дитини від того, наскільки дружна і згуртована у неї сім’я. Діти з заниженою самооцінкою частіше виростають в неповних або неблагополучних сім’ях. В сім’ях із здоровим психологічним кліматом у ставленні між батьками та дітьми виростають діти з адекватною самооцінкою.
       Самооцінка, яка склалася у дитини в сім’ї ще в дошкільному віці, суттєво позначається на тих установках, з якими вона приходить в дитячий садок, з її ставленням до успіхів та невдач у навчанні та спілкуванні.
       Велику роль у формуванні самооцінки дитини відіграє стиль сімейного виховання, сімейні цінності. Діти з завищеною самооцінкою виховуються за принципом кумира сім’ї, в обстановці некритичності і досить рано усвідомлюють свою виключність. В сім’ях, де ростуть діти з високою, але не завищеною самооцінкою, увага до особистості дитини (інтереси, смаки, друзі) поєднується з достатньою вимогливістю. Тут не практикують принизливі покарання і охоче хвалять, коли дитина цього заслуговує. Діти з заниженою (не обов’язково дуже низькою) самооцінкою користуються вдома великою свободою. Але ця свобода, по суті, — безконтрольність, наслідок байдужості батьків до дітей і один до одного.

       Батьки таких дітей включаються в їх життя тоді, коли виникають проблеми: мало цікавляться їх захопленнями, друзями, переживаннями.
Залежність від поглядів батьків чітко проявляється і у рівні домагань та очікувань. При оптимальних відносинах у сім’ї і рівень очікувань щодо дитини високий, а рівень домагань — помірний; гіперопіка веде до пониження рівня очікувань, гіперконтроль і недостатнє сприйняття ведуть до підвищення обох рівнів, фрустрація потреб дитини формує низький рівень очікувань і високий рівень домагань.
        Діти чітко усвідомлюють батьківські впливи і гостро реагують на суперечності між явним вербальним впливом і опосередкованим. Батько може твердити, що він любить дитину, цінує її, а своєю поведінкою демонструвати протилежне.
       На думку Л. Виготського, саме в дошкільному віці починає складатися самооцінка дитини, яка опосередковує її ставлення до себе, інтегрує досвід її діяльності та спілкування з іншими людьми. Це є найважливішою властивістю особистості, що забезпечує контроль за власною діяльністю з точки зору нормативних критеріїв, організацію своєї поведінки відповідно до соціальних норм.

        Самооцінка відображає не тільки знання дитини про результати досягнень, його уявлення про власні можливості, а й ставлення до себе як до виконавця вимог вихователя, батьків, як до носія нових особистісних якостей (старанність, наполегливість, акуратність, кмітливість та ін.). Самооцінка дітей особливо залежить від оцінки їхньої діяльності й поведінки дорослими (батьками, вихователями). Дошкільник ніби дивиться на себе очима дорослого, визнає його авторитет, незаперечно приймає його оцінки. Тому часто, характеризуючи себе як особистість, дошкільник повторює лише те, що чув про себе від дорослих.
         Для формування ставлення до свого Я дитині необхідні зовнішня інформація про себе, увага до себе тих, хто її оточує. Тому вона прагне привернути до себе увагу іноді найдивнішими (з погляду дорослого) способами, конфліктуючи з однолітками, порушуючи дисципліну.

         Для самооцінки дошкільника властиві стійкість і недостатня адекватність. Це зумовлене особливістю його самосвідомості, яка полягає в тому, що Я-образ для нього невіддільний від соціально схвалюваних позитивних рис. Дошкільник творить свій образ відповідно до соціальних уявлень про моральні, естетичні та фізичні якості людини. Його емоційно-ціннісне ставлення до себе пов'язане із впевненістю в тому, що він хороший. Переживання та усвідомлення дошкільником себе як такого, що заслуговує визнання навколишніх, спонукає його до подальшої активності.
        Ще однією особливістю самооцінки дітей дошкільного віку є її слабка диференційованість за змістом. Передусім це проявляється у перенесенні оцінки своєї навчальної діяльності на оцінку моральних чи інших якостей. Якщо в навчальних ситуаціях дошкільник отримуватиме переважно негативний досвід, це може спричинити формування не тільки негативного уявлення про себе як про дитину, а й негативну загальну самооцінку.
У процесі формування в дітей правильного самоусвідомлення важливо враховувати, що найкраще діти пізнають себе в діяльності, яку виконують. А для правильного розуміння себе, осягнення джерел свого успіху їм необхідно навчитися бачити себе з боку. Тому вже змалечку рекомендується спрямовувати увагу дітей на те, як вони працюють, чи достатньо старанні й дисципліновані, чи не марнують свого часу, чи доцільні прийоми використовують для досягнення успіху.
         На формування правильного самоусвідомлення впливає також спільна діяльність, що дає змогу дитині відчути себе учасником суспільно корисної праці, порівнювати результати своїх старань з успіхами інших, усвідомити свій внесок у загальну справу. Працюючи в колективі, дошкільник бачить і розуміє, на що він здатний, осмислює не тільки наслідки своєї праці, а й себе в ній. Спільна діяльність формує в дитини уявлення про себе серед інших.

Що робити батькам, аби самооцінка дитини була адекватною

Не порівнювати дитину з іншими дітьми.
Не сварити і не карати фізично.
Частіше хвалити (за справу).
Говорити про те, як ви її любите, й доводити свою любов реальними справами.
Підтримувати малюка, якщо в нього щось не виходить, або він почав нову справу.
Уникати фраз: «Ти робиш усе неправильно», «У тебе не виходить» тощо.